Чебрець – чабрець, чебчик, чебрик, тиміям, тим’ян, євшан-зілля.
Це все назви однієї й тієї ж дивовижної рослини. Батьківщиною чебрецю є Європа, крім південних країн, Ірландії та Ісландії.
В цій статті поговоримо про культурно-обрядове значення цього зілля.
В Україні ця рослина була чи не найвживанішою, окрім надзвичайно цілющих властивостей, чебрецю приписували й сильний магічний вплив. А отже і використовували у всеможливих обрядах та ритуалах.
Перші обряди з використанням чебрецю приписують ще трипільцям. Під час археологічних розкопок було знайдено курильниці із залишками цієї трави, допускають що користувались ними під час давніх богослужінь.
Наші предки чебриком окурювали домівки, щоб прогнати злих духів та прикликати добробут у родину. Клали тиміям у багаття на славлення Богів, з чебрецю дівчата варили зілля на Купала і давали випити парубку, якого хотіли причарувати, а також вплітали у купальський вінок. Щоб чоловік не зраджував, жінки зашивали євшан-зілля у комір сорочки коханого, або шили невеличкі мішечки-ладанки із цією травою, вважалося, що такий оберіг остудить «апетити ненаситного чоловіка».
Чебрецем начиняли подушку, щоб не снились жахи, а сон був міцним та спокійним. А коли вирушали на чужину, то гілочку сухого чебрецю обов’язково брали із собою, як символ рідної землі та дому.
З приходом християнства чебрець не лише зберіг свої ритуальні значення, але і набув нових, священникам не вдалось відучити людей від окурювання хат, тож для адаптації їм довелося почати використовувати чебрець у своїх богослужіннях, в деяких селах його і досі додають у кадила та окурюють храми. А на свято Трійці (зелені свята) в деяких регіонах України заведено робити букети з польових квітів та трав, до яких обов’язково входить чебрець.
Zelo – ваш пряний сад на підвіконні!